Камушком бесформенным спит свинец в груди…
Поле боя стылое – тишь да прах один.
Эхом боя бесится дальняя гроза.
Расклевали вороны мертвые глаза.
Души, облегченные тяжестью смертей,
Поднимались стаями белых голубей,
А над безымянными ямами могил
Крыльями топорщился ворон-чернокрыл.
Щедро кровью политы Ржевские поля -
Всю с дождем впитала кровь Матушка-земля,
И неразорвавшийся смертью, про запас,
Ржавый, затаившийся, спит в земле фугас.
Поле боя – пиршество адовых затей -
Не вернуть заплаканным вдовам их мужей.
Сильно проредила Жизнь вражия коса -
Все костьми усеяны Псковские леса.
Будто в детском игрище: крикнули – Застынь! –
Падали солдатики в горькую полынь.
Между Небом и землей грань – иконостас,
Не пространство - Время разделяет нас.
Каменной плитою придавили холм –
Наковальню мужества, раскаленный горн.
А над обелисками воинских могил
Всё топорщит крыльями ворон-чернокрыл.
Поле боя давнего поросло травой -
Только птицы Божии,
тишь,
полынь,
покой…
Царицына Полина,
Рф, Москва
17 лет. 11 класс французской школы. Первый сборник стихов "Я есть" (издательство МАИ)вышел в январе 2005 года.
Прочитано 8143 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,25
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Круто! Девочка - философ и в свои 17 лет явно опережает большинство ваших авторов на вашем сайте, которым иногда не хочется ни оценки ставить и даже дочитать до конца.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
